1/40 "Мрійники" Гілберт Адер

!Sous les pavés, la plage

!Під бруківкою мостової - пляж

"Мрійники" Адера зухвало підморгували мені вже більше року, але з незрозумілих причин я обирала замість цієї, романтично-налаштованої на перший погляд, балетристики недуже популярний нон-фікшн, або ще щось. І оскільки я добровільно вляпалась в букчелендж, то і розпочати вирішила з чогось незвичайного. Тим більше, всі пам'ятають гарну звичку - спочатку читати книгу, а потім дивитись поставлений на її основі фільм. І, чесно кажучи, я керувалась можливість нарешті переглянути фільм.

Враження під час читання вкладались в доволі неоднозначну картину. По-перше, я очікувала щось приторно-романтичне, історію про нетрадиційну любов, французьку зухвалість і, навіть, психічні розлади. Натомість, чітко вловлений лейтмотив "франція. весна. 1968" натякав, що історія зовсім не про це. 

Це історія маленького світу, де живуть троє, троє незрілих, так по-дитячому егоїстичних, і так само по-дитячому наївних. Це історія, вирвана уявою (чи то здогадками) автора з лап розпусної молодості і викинута у контекст історичних подій. Це історія про мрійників, які ледь не пропустили кардинальні зміни в країні, сконцентрувавшись на пристрасті один до одного. 

Книга для мене чітко поділена на дві частини. І кожен має право виділити для себе важливішу. Нічого страшного, якщо ця доволі брудна і відштовхуюча любов на тьох сподобається вам більше, ніж тло, на фоні якго ця любов зародилась. Та для мене все ж найбільш хвилюючими видались моменти в книзі, де нежалежно від наших рероїв зароджувалась революція. Читала і розуміла, це нагадує мені Майдан Гідності. Перевернуті машини, вирвана бруківка, розгніваний натовп, літні парижани, які ховали у своїх квартирах студентів... Історія не лише повторюється, історія оживає, у книгах наприклад, історія про себе нагадує. Звичайно, передумови та першопричини різні, але революція на всіх виходить одна. 

Якщо когось по-справжньому хвилюють теми творчої та соціальної ідентичності - потрібно читати літературу серйознішу, але якщо кось хвилюють ці теми в контексті особистих переживань - читати "Мрійників" однозначно треба. 

Плюси:

+ Гілберт Адер окрім письменника та журналіста був кінокритиком, і всі свої знання про кіно він зробив вагомою частиною ідентичності головних героїв. Французька сінематика для мене є культурною мекою, яку я надіюсь відвідати в майбутньому. Кінематографічні алюцзії - важлива частина книги, хороша частина книги, що вписала в списки "переглянути" і "прослухати" ще кілька пунктів.

+ стиль письма фільмографічний, кожна деталь - зрима, читати - все одно що переглядати фільм.

+ травень 1968. Книга веде, наче за руку, вчити історію, приміряти історичні деталі однієї країни, на щоденні реалії власної.  

Мінуси:

- хто вони Тео, Ізабель та Метью? так і не змогла зрозуміти та проникнутись героями, їхні характери монохромні. За кожним з них одна риса характеру, що створює доволі плоский образ. А можливо так було задумано?