Стівен Кінг "Країна розваг"

Отож, давайте домовимося одразу. Мені подобається Стівен Кінг. Він для мене розпочався відносно недавно, адже в час, коли всі підлітки зачитувались «книжковими хорорами», я вважала себе лякливою дівчинкою і читала натомість Сесилію Ахерн і Конан Дойля. Провинилась, зараховано.

Знову ж, Кінг розпочався для мене із «Зеленої милі», «Втечі із Шоушенку» та «Довгої прогулянки». Цих трьох творів вистачило, щоб раз і назавжди піднести Кінга до рангу генія у рамках мого літературного смаку. Майже генія, перепрошую. Ще надто мало прочитано, щоб розкидатися подібними фразами. Але, все ж, стоячи перед книжковою полицею в книгарні і трепетно тримаючи в руках дві книги, я думала «Країна розваг» чи «Містер Мерседес», «Країна розваг» чи «Містер Мерседес», «Країна…» чи «Містер…», і зробила неправильний вибір. Мабуть.

Бо «Країна розваг» - це книга, в якій для мене було замало тієї пульсуючої кінгівської напруги і забагато сторінок, на яких рівним рахунком нічого не відбувалась. Після прочитання не могла позбавитись від відчуття, що було замало ... всього. Замало динаміки, не надто глибоко підозра (це ж трилер?) вшкрябується в мізки, завузькі характери. 

Але, чотири сторінки схвальних відгуків він найкращих таблоїдів та глянцевих видань наштовхують мене на думку, що я щось випустила з уваги. Кінг досконалий оповідач, так, в "Країні розваг" розповідь тягнеться плавно без будь-яких вибоїн. Ти стоїш збоку (ба, навіть сидиш, бо зручно) і спостерігаєш за тим, як sweet Девін Джонс страждає від нерозділеного кохання, вкотре нагадуючи читачеві про любов до сумних записів та про те, що йому тільки 21. Але ж це повинен бути трилер, ну тобто, не останні 50 сторінок, а вся книга?

Але якщо відійти від рамок жанру, від стереотипів буквоїдства, забути про те, що в принципі очікувались дрижаки по хребту, коли ти читав історію Джойленду, але замість них було методичне заглиблення і всепоглинаючий спокій і роздуми, роздуми, роздуми... не про Джойленд - то і це непогано.

Таким чином, найбільше мені до душі рецензія Хюстон Хронікал 

"Він майстерний оповідач. Збирайтеся довкола багаття його письменницького дару, і він сплете вам збіса добру оповідку".

Так, це просто оповідка. Це не літературний тріумф, як здалося Мілвокі Джорнал. І не віха в американській літературі, як подумалось критикам із Чикаго Сан-Таймс. Але хто я, серйозно, щоб писати такі рецензії :)

Плюси +++

- історія Девіна Джонса і його підробітку влітку 1973 в парку антракціонів насправді не нудна, вона просто повільна. Якщо потрібно розслабитись і заглибитись в щось не відчуваючи перепадів душевного стану,  книга для Вас;
- історія хлопчика в інвалідному візку змусить Вас задуматись про себе (так завжди стається, коли в сюжет вплітають не зовсім здорових дітей);

- це Стівен Кінг і ви знайдете тут щось особливе тільки для Вас.

Мінуси ---

- я очікувала іншого, і все тут.

Преамбула

Чи хотілось Вам хоч колись відпустити кермо надскладної машини під назвою "моє життя" і покотитись к бісу далеко, щоб і не знати куди, як і власне чому котишся? Ви відповіли собі подумки, але я вмію вангувати і напевне скажу, - так, Вам цього хотілось.

А чи хотілось Вам зібрати до купи друзки глечика (це знову метафора про життя), склеїти їх силіконовим клеєм, чи зшити розірване шовковою ниткою, порозставляти крапки на І, порозкладати все по полицях? Мені - хотілось. Чим власне я і намірена зайнятись у 2015 - розкладати по полицях.

Про блог.

Я люблю читати. Але не надто вмію абсорбувати ідеї, запропоновані автором, так, як би нам (автору і мені) цього хотілось. Тому, я створюю книжкові полиці нового року, де до кожної книги зможу приколоти маленьку рефлексію. Це в свою чергу:

•  дасть можливість краще проникнутись ідеями, і, головне, не забувати, що цю книгу я уже виявляється читала;
• впорядковувати - це завжди супершоколадно;
• жанри і тематика книг, які потрапляють мені в руки, дійсно широка, тому, якщо хтось колись ненароком загляне сюди, зможе знайти (я надіюсь) для себе щось-цікаве-та-корисне.